Венжик Хмельницький - козацький полковник, низовий гетьман  1534-1569 рр.

Походив Венжик з литовсько-українського роду. За рангом шляхетності належав до бояр, або, як тоді казали до української "рангової шляхти".

Як полководець уславився під час кримсько-польської війни 1534 року. Тоді на Україну посунули одразу дві орди - кримська і буджацька. Щоб уникнути сутички із запорізькими козаками, ці орди перейшли Молдавією і, грабуючи та випалюючи все на своєму шляху, вже поминули Поділля й вдерлись на Волинь. Пограбувавши і її, збирались рушити на Польщу.

Коли постало питання, хто ж має дати відсіч ордам, король назвав Венжика Хмельницького. "По с кону гетьмана князя Ружинського, - повідомляє "Історія русів", - року 1534-го, вибрали гетьманом із осавулів генеральних Венжика Хмельницького*. Діставши наказ короля виступити проти татар, він зібрав під свою руку реєстрових козаків, полки охочекомонних і запоріжців, кілька польських гарнізонів... Та до чисельної рівності з ординцями цього всього було мало. Тоді гетьман збив кілька рейдових загонів і вислав їх назустріч ворогам із наказом: нападати тільки вночі, нищити, скільки змога, живу силу й тікати, зате татарські обози та роз'їзди скубти повсякчас. Хроністи свідчать, що така тактика страшенно гнівила татар. Одначе вдіяти вони нічого не могли. Ще б пак! Летючі загони до відкритих боїв не ставали, але не давали ординцям продиху аж до містечка Заславль.

Побачивши там великий, добре укріплений козацький табір з возів, татари аж нібито полегшено зітхнули. Нарешті можна буде налягти на козаків своєю кількісно переважною силою та розгромити їх, а по тому вже спокійно грабувати далі. Одначе й тут В. Хмельницький удався до хитрощів. В таборі лишився тільки невеличкий гарнізон з артилерією. А сам гетьман з кінними і пішими полками пішов у засідку. Не збагнувши цього, татари кинулися на штурм табору, що його мужньо боронила жменька козаків, завдаючи гарматним і мушкетним вогнем татарам великого лиха. А ті, захопившись оточенням козацького табору, не помітили, як самі опинились у кільці гетьманових військ. Між двох мушкетно-артилерійських вогнів татари запанікували, кинулись пробивати оточення окремими загонами.

При цьому хан сподівався, що козаки теж розпорошаться на загони і почнуть гонитву. Але В. Хмельницький добре знав тактику ординців. Тому, виславши навздогін лише кілька невеличких загонів, він рухався слідом великою бойовою колоною. Його сподівання виправдалися. Коли татари збились у потужну орду, він готовий був до нової битви. І розбив ворогів. І знову погнав у степи, відібравши при цьому все, що татари встигли награбувати.

На всьому шляху, яким військо гетьмана Венжика Хмельницького вертало до Заславля, жителі зустрічали його невимовною шаною. У містечках йому влаштовували тріумфальні виходи. Усі розуміли, що гетьман урятував не лише Україну, але й Польщу, бо вже давно польська держава не знала такого жахливого нападу двох татарських орд. Король відзначив заслугу Хмельницького перед Польщею спеціальною похвальною грамотою.

Можливо, саме ця осяйна перемога гетьмана Хмельницького спричинилась до того, що рішенням сейму та спеціальним указом короля Сигізмунда-Августа українські землі було виведено з-під юрисдикції Великого князівства Литовського і "до Польського королівства, як рівних до рівних, вільних до вільних" приєднано. Водночас, українську аристократію і весь український народ було урівняно в правах із польською аристократією і польським народом. Наскільки це урівняння відповідало дійсності та наскільки польська шляхта дотримувалася цього закону - то вже інше питання.

Ми ж маємо всі підстави говорити про гетьмана Венжика Хмельницького, як про уславленого полководця свого часу. Таким він і має увійти в історію України.

Джерело: Козацькі вожді України - Сушинський Богдан