Самійло Зборовський - козацький ватажок, гетьман   1581-1584 р.

Родина Зборовських відома з XV ст. і належить до стародавнього роду Ястржемб'єць. Засновник роду Петро-Дерслав з Ритвян, син Мартина, троюрідний небіж архієпископа гнезнинського Войцеха Ястржембця (1362 — 1436), був одним з керівників гу­ситського руху у Польщі. Прізвище Зборовський він отримав від назви родової садиби Зборова у Сандомирщині у Галичині. Пізніше Зборовські переїха­ли до Кракова, а потім — в Україну. Родина Зборовських була відома своїм багатством, гостинністю, вмінням вести цікаві бесіди та незалежністю по­глядів.

Самійло Зборовський — майбутній гетьман — син краківського каштеляна Мартина (1495 — 1565), що був одним з керівників шляхти у заколоті 1537 року, спрямованому проти абсолютистських зазі­хань короля Сигизмунда Старого (так звана “Кокоша” війна). Бунтівний дух Зборовських передався й Самійлові. Він був сповнений лицарської звитяги, мужній, честолюбний, зухвалий та надмірно гордий. Неодноразово відзначався у війнах, отримав чин ротмістра. Однак під час коронації Генріха Валуа у 1574 році він був ображений на турнірі якимось Тенчинським й вчинив свару, а коли на допомогу Тенчинському прийшов пжемиський каштелян Ваповський, Самійло у запалі вдарив останнього чеканом по голові і вбив. За це його було засуджено на довічне вигнання. 

Самійло Зборовський відправився до низових ко­заків, а звідти — до воєводи семиградського Стефа­на Баторія. Самійло та його брати підтримали Баторія у його претензії на польську корону. Після об­рання Баторія королем Самійло повернувся до Польщі, сподіваючись, що вирок йому буде скасова­но. Та цього не відбулося. У битві біля Великих Лук (1580 рік) він виявив дива хоробрості й, не зважа­ючи на нескасований вирок та попередження канц­лера Яна Замойського, роз'їжджав з молодиками краєм. Коли Зборовські зрозуміли, що король підтримує Замойського і не хоче простити Самійла, вони присяглися помститися королю та ненависному канцлерові. У 1582 році Самійло вирушає до Пониз­зя. Коли він спустився від Канева до порогів, його польські однодумці, злякавшись козаків, майже всі розбіглися. Але сам ватажок, як писав Папроцький, не злякався і, пройшовши останні пороги, щасливо пристав до Хортиці, на якій до його прибуття у свій час панував князь Вишневецький.

Козаки, що наслухалися про його подвиги у бо­ротьбі з турками та татарами, обрали його гетьма­ном. Навесні 1583 року Самійло Зборовський почав збиратися у похід, але вагався щодо напрямку — чи то до Волощини, чи до Московії; козаки хотіли во­ювати проти турків, Самійло проводив переговори з Мехмет-Гіреєм, розраховуючи з його допомогою оволодіти Волощиною, а татари пропонували йти на Персію. Та козаки з персами воювати не хотіли (за­ради чого, та де тая Персія?!) — їм більше імпону­вала бійка з татарами, та Самійло їх стримував, бо король був з татарами у союзі. Нарешті Зборовсь­кий рушив у Волощину, та йому не велося, бо коза­ки весь час намагалися нападати на турків. Потім почалися проблеми з харчуванням, над козацьким військом нависла загроза голоду. Зборовський по­вернув козаків до Брацлава, а сам поїхав додому й почав вихвалятися, що вб'є короля та канцлера. Ос­танній, бажаючи покласти край діям Самійла та приборкати нечувану гордість та зухвалість Збо­ровських, 13 травня 1584 року схопив Самійла на землях свого староства у селі Пекарі та відвіз його до Кракова. Самійла було звинувачено у небезпеч­них зв'язках з Габсбургами та зраді стану. За зго­дою короля Самійла було засуджено до страти, і 26 травня 1584 року його було страчено у Кракові. Це ще більше розлютило Зборовських та їхніх прибічників і стало приводом для багатьох незлагод у сеймі як за Баторія, так і після його смерті.

Саме Зборовський уперше подає інформацію і щодо існування на Січі інституту «старшого» над козаками (уточнюючи згодом, що це є отаман), а також — наявності у старшого особливих владних відзнак. 

Син Самійла Олександр, відважний та зухвалий як його батько, прагнучи військовими подвигами стер­ти пляму з своєї родини, а собі здобути славу, виру­шив з Лжедмитром І до Москви та справді виявив мужність, але неслухняністю і зарозумілістю дуже зашкодив загальній справі. Пізніше він підтримав й Лжедмитра II. Після повернення з Москви Олек­сандр подався до Святої Землі, та невдовзі після по­вернення помер у 1621 році, не залишивши нащад­ків. Рід Зборовських згас, залишившись у пам'яті наступних поколінь як джерело амбітних, зарозумі­лих, але й мужніх авантюристів, вояків та збурювачів спокою.

Джерело: Козацькі вожді України - Сушинський Богдан