Предслав Лянцкоронський перший козацький наказний гетьман  1516-1531 рр.

Син маршалка надворного коронного, кам'янецького каштеляна Станіслава Маршалковича Лянцкоронского (пол. Stanisław "Marszałkowicz" Lanckoroński z Brzezia, Lanckorony i Wodzisławia) та Анни Курозвенцької (пол. Anna Kurozwęcka, донька генерального старости Великопольщі Кшеслава Курозвенцького). Замолоду був відправленний батьками навчатися рицарському ремеслу за кордон.

На історичній арені Предслав Лянцкоронський з'явився 1506 року. Відомостей про нього маємо не дуже багато. Але й на їхньому ґрунті можна підтвердити його належність до одного з найвпливовіших польсько-українських аристократичних родів. Батько його був польським сенатором. Сам він мав за дружину доньку князя Острозького, а до того ж став свояком Великого князя Литовського Олександра І, що забезпечувало йому значний вплив у суспільстві.

Визнання полководця здобув 1512 року, під час війни з Кримським ханством. Будучи Кам'янецьким старостою, Лянцкоронський зібрав під своє врядування місцевих козаків і разом з князем К. Острозьким очолив українсько-польські війська, що завдали нищівної поразки кримській орді. Цей похід так його уславив, що  у Польщі й Литві Предславу Лянцкоровському почали складати шану як кращому полководцеві свого часу, "який багато подорожував різними країнами Європи й Азії, вивчив усі бойові прийоми кращих європейських та азіатських полководців". Одначе цю славу йому ще не раз довелося підтвердити новими блискучими перемогами.

Гетьманував Лянц­коронський за часів правління Зигмунта І, коли пів­денно-східні кордони Польщі стали місцем постійних нападів степовиків. Предслав підтриму­вав тісні дружні відносини з князем Костянтином Острозьким й неодноразово обговорював з ним про­блеми захисту кордонів Речі Посполитої. Отримав­ши Хмельницьке староство Лянцкоронський став зміцнювати край, просуваючись у заглиб'я “Дикого Поля” аж до Чорного моря, а також розбудовувати мережу захисних споруд вздовж Дніпра. Воювати йому проти татарів та турків доводилося, маючи у розпорядженні невеликі сили, але він перемагав за­вдяки власному військовому досвіду та вправному використанню зброї.

Лянцкоронський був одним з перших козацьких гетьманів, який, маючи під рукою нібито й не такі вже значні військові сили, все ж не чекав нападів кримської та буджацької орд, а сам починав завдавати ударів не тільки по них, а й по турецьких гарнізонах, що весь час підтримували татар. І він, і козаки пам'ятали, що всі міста й землі Північного Причорномор'я, окуповані турками й татарами, свого часу належали їхнім предкам - давньоукраїнцям, русичам Русі Київської.

У 1516 році Лянцкоронський разом з Дашкевичем на чолі загону з 1200 козаків підійшов до гирла Дністра під Білгород та захопив велику здобич: безліч коней, рогатої худоби та овець. На зворотному шляху козаків біля озера Овидов під Опаковим наздогнали татари й турки. Козаки прийняли бій і вщент розгромили ворогів. Цей рік польські літописи називають роком станов­лення козаччини.             

Вдала виправа заохотила козаків і до подальших походів на південь та південний схід. У 1520 році Лянцкоронський бере участь у поході на прусів й здобуває славу відважного та вмілого войовника. 1528 рік можна вважати апогеєм кар'єри Предслава Лянцкоронського. Він разом з Дашкевичем висту­пив на південь й під Опаковим здобув декілька пе­ремог, узявши як здобич 500 коней та 30000 голів худоби. Лянцкоронський стає відомим лицарем у всіх куточках Польщі. Король Зигмунт І дозволяє йому збирати та озброювати волонтерів для своїх виправ.

Неодноразово йому випадає бувати у По­низзі, де він зумів викликати чимале враження й відчував подив та пошанування з боку низових ко­заків, “тих бурхливих духів, що блукають самостій­но без майна, сталих садиб та сталих прав і неза­лежних будь від кого”, — як про них писав історик Хайденштайн. Лицарські риси Лянцкоронського, його войовничість, військовий талан сприяли народ­женню багатьох легенд про гетьмана козаків Пред­слава. 

Але формально він був не гетьманом, а лише взірцем військового ватажка, за яким козаки були згодні йти у вогонь та воду. І з цієї точки зору йо­го, як і Остафія Дашкевича, можна вважати саме тими, хто заклав підвалини під інститут українсько­го гетьманства. Помер Предслав Лянцкоронський у 1531 році.

Як уже мовилося, про долю Предслава Лянцкоронського ми знаємо не дуже багато. Але навіть те, що донесла до нас історія, дає змогу говорити про нього, як про справді талановитого, видатного українського козацького полководця.