Остап Дашкович один з перших гетьманів  1500-1534 рр.

Остафій Іванович Дашкевич (Дашкович) був тро­юрідним небожем Івана Ходкевича — засновника роду Ходкевичів гербу “Кошцієша”. Батько Оста- фія був вітебським коморником. Народився Остафій у Поруччі на Волині.

Остафій був людиною гарячою, невгамовною, тому він не захотів урядувати свій маєток, а обрав шлях войовника. Він брав участь у багатьох битвах з та­тарами. При королі Олександрі у 1500 році Остафій керував невдалою виправою проти Москви під Мстиславом і у 1501 (або у 1502) році потрапив у полон. У 1503 році Остафій, судячи з усього, перей­шов на службу до великого князя. У 1504 році поль­ський посол зажадав від імені короля, щоб Дашке­вича було відпущено, але останній не виявив бажан­ня покинути службу.

Під час заколоту Глинського у 1508 році Остафій знов з'являється на історичній арені: за реляцією домочадця Глинського Немірича (з 1510 року) вели­кий князь Василь Іванович надіслав на допомогу бунтівному польському магнатові “змосквіцялого” полоненого Остафія Дашкевича. Заколот не вдався і Глинський та Дашкевич змушені були шукати при­тулку у Москві. Князь Костянтин Острозький, який познайомився з Остафієм під час своєї неволі у Москві, отримав у короля дозвіл на повернення Дашкевича до Польщі. Король Сигизмунд Старий призначив Дашкевича старостою Канева та Черкас, які були на приграниччі Польщі. Чергова звістка про Дашкевича з'являється у 1515 році, коли він відписав монастиреві Пречистої Богородиці у Києві певний маєток. У 1516 році він разом з Лянцкоронським пішов у похід до Білгорода і повернувся з ве­ликою здобиччю. У 1521 році Остафій з кримським ханом Мехмет-Гіреєм брав участь у нападі на Ка­зань та Москву. Але вже у 1522 році він воював з ханом і потрапив у неволю, та через рік втік і почав за ту неволю мститися татарам так, що став для них пострахом. У 1523 році він зруйнував Очаків та сплюндрував Крим. У 1528 році разом з Лянцкорон- ським він знову вдало ходив на Очаків. Дашкевич заснував фортецю Чигирин — майбутню столицю українських гетьманів, зміцнив черкаський замок, організував до його оборони українське селянство і козаків свого староства, вдосконалив тактику ко­зацького бою.

Великою славою вкрилося імя Дашкевича в 1532 р., коли кримський хан, з великим військом і гарматами, даремне штурмував Черкаси, що в них засів Дашкевич з козаками.

Він то, на соймі в Пйотркові (1533), перший звернув увагу польсько-литовських панів на козаків, чиб не використали їх для постійної охорони південнього пограниччя України перед татарами. Він радив зорганізувати до 2 000 козаків і уставити їх на татарських перевозах, але його думку й ініціативу знехтували. Вже тоді козаччина мусіла мати свою силу й вагу, так щодо скількости як і щодо якости. Свідчать про те безупинні скарги татар литовському великому князеві на козаків.

У 1541 р. починаються спроби з боку польсько-литовської влади опанувати козацьку стихію. В пограничні землі посилаються переписчики, пограничним старостам видаються накази приборкати козаків. Але в непевних умовах степового пограниччя не можна було й мріяти ані про реєстрацію козаків, ані про їх приборкання. Покищо, «козакування» було ще тільки принагідним, сезоновим «промислом» пограничного населення, а козацька, суспільна верства ще не оформилася. Таксамо не можна було ввести того козакування в певні служебні норми. Козаччина творилася стихійно й оформлювалася й консолідувала сама, не бажаючи собі втручувань з боку. На теж вона й вийшла в степ, на те важила своїм життям і здоровлям, щоби збутися посторонньої опіки. В половині XVI ст. козаччина вже опановує Дніпровий Низ. З існуванням козацької формації на Низу, починають уже рахуватися не тільки татари, а й польсько-литовський уряд.

Джерело: Козацькі вожді України - Сушинський Богдан