Сучасна територія України включає в себе всю територію Великої Скіфії – держави, що існувала в VII – III ст. до н. е. – і всю територію Малої Скіфії у Криму та Нижній Наддніпрянщині (III ст. до н. е.— IV ст. н. е.), а також більшу частину території розселення сарматських племен (починаючи з III ст. до н. е. і до другої половини І тис. н. е.). Загалом же індоіранські народи (предки кіммерійців, скіфів, сарматів) мешкали в Україні з часу свого відокремлення з індоєвропейської спільності, тобто з III тис. до н. е. 

Господарство окремих районів Скіфії було неоднорідним. У Степу домінувало кочове скотарство, в Лісостепу — землеробство. Разом із тим для частини населення Скіфії професією стала війна. В бою застосовували дальнобійний лук, короткий меч (акинак), дротик, бойову сокиру, клевець, пращу. Захисний обладунок складався зі шкіряного панцира з нашитими на ньому металевими пластинками ("лускою”), щита, шолома, поножів. 

Мала Скіфія у Нижньому Придніпров'ї і в Криму була досить могутнім царством, що мала свій флот, карбувала монету, від неї залежали більшість грецьких міст Північного Причорномор'я (зокрема, певний час Ольвія). Після утворення скіфської держави із столицею в Неаполі (поблизу сучасного Сімферополя) в III ст. до н. е. натиск скіфів на Херсонес особливо посилився. Скіфські укріплені поселення виникають у безпосередній близькості до самого міста (зокрема м. Балаклава, назване на честь скіфського царя Палака). 

Описані багатьма античними істориками та географами скіфи проживали в Північному Причорномор’ї – в степах і лісостепах теперішньої України. Скіфський період історії України починається в другій половині VII ст. до н.е. і закінчується в ІІІ ст. до н.е. приходом на історичну арену сарматів.