ВЕЛИКА ВІТЧИЗНЯНА ВІЙНА 1940-1945 років
Війна обірвала мирне життя українського народу, завойоване кров'ю і роками напруженої праці. З перших днів війни більшість дорослого чоловічого населення пішли на фронт. Ті, хто залишався в селі, самовіддано трудилися, щоб зібравши врожай, дати більше продовольства для армії.
До кінця 1941 р. німцями була окупована вся Україна, окрім Криму. Відбувся новий адміністративно-територіальний поділ України. Радянська влада не могла чинити опір окупантам, бо втекла разом з Червоною армією на схід. Народ України був залишений напризволяще. Реальною силою, що протистояла німецьким загарбникам, були радянські партизани і підпільні організації,
У середині 1942 р. був створений Український штаб партизанського руху (УШПР) на чолі з генералом Т. Строкачем. Штаб керував рейдами великих партизанських з'єднань по тилах ворога, зокрема, С. Ковпак — від Путивля до Карпат. О. Сабурова — на Житомирщину, О. Федорова — на Волинь. За відомостями УШПР, на окупованій території України діяло понад 330 тис. партизанів, у тому числі 29 з'єднань і 83 загони, у складі яких налічувалось 43,5 тис. бійців. У 1943 р. на окупованій території України підпільний і партизанський рух досяг найвищого розмаху. Саме в цьому році були проведені вже названі партизанські рейди. Під час Курської битви партизани здійснювали "рейкову війну". У партизанських загонах діяли десятки професійних розвідників і диверсантів. Координація дій партизанів та підрозділів Червоної армії стала важливим чинником у досягненні перемоги над німецько-фашистськими окупантами.
З Україною пов'язувалися основні події всього радянсько-німецького фронту (6 000 км), який був найважливішим серед фронтів Другої світової війни.
Найбільш запеклі бої та битви радянських військ відбувалися майже в 200 населених пунктах України. Найчастіше вони супроводжувалися підтримкою сотень тисяч партизанів та підпільників. Не були винятком і села Кременчуцького району на Полтавщині.
З 16 вересня 1941 по 22 вересня 1943 року Мануйлівка була окупувана фашистськими військами. Настали дні неволі. Багато горя заподіяли окупанти мирному населенню. Вони звірячому знищили 7 сімей колгоспних активістів: колгоспниць Н.В. Курер, Н.Л. Калашник, О. Яременко, а О. Пінчук з дворічним сином спалили живцем. Фашисти насильно вивезли на каторжні роботи до Німеччини близько 100 юнаків та дівчат. Відступаючи під натиском радянських військ, окупанти спалили 312 будинків колгоспників, вивезли 300 голів худоби.
У роки тяжких випробувань, коли фашисти напали на нашу Вітчизну, разом з усім народом на захист Батьківщини стали і пісківці. У короткий час майже триста чоловік пішли в ряди Червоної армії. Двадцять сімей евакуювались у глибокий тил і там працювали для фронту. Переможний шлях пройшли: генерал-майор В. Г. Корецький, полковник А. Г. Рогізний, підполковник Д.Ф. Омеляненко, старший лейтенант М. М. Резнік, А. П. Тимошенко та інші. За зразкове виконання бойових завдань, доблесть і героїзм, близько двохсот пісківців — солдатів і офіцерів Радянської Армії — удостоєні урядових нагород.
Під час тимчасової окупації села з 13 вересня 1941 року до 27 вересня 1943 року пісківці чинили активний опір фашистам. Вони ховали хліб, саботували поставку продуктів для гітлерівської армії, ухилялися від виїзду до Німеччини.
Колишній червоний партизан Павло Петрович Троцький очолив групу народних месників. На їх слід напали гестапівці, герої загинули смертю хоробрих.
З 23 вересня 1941року по 26 вересня 1943 року село Манжелія було окупувано фашистами. З перших днів окупації почав діяти партизанський загін з 30 чоловік. В травні 1942 року фашисти розстріляли 20 чоловік манжеліївців у Великих Кринках. Фашисти вивезли на каторгу в Німеччину з села 129 юнаків і дівчат, а всього по сільраді 169 чоловік. Відступаючи окупанти спалили на території Манжеліївської сільради всі громадські будівлі, в тому числі 259 хат.
Понад 300 своїх синів послала Манжелія до лав Червоної Армії. В боротьбі з ворогом багато манжеліївців проявили мужність і героїзм, а Олексій Омелянович Чайка був удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу. Будучи артилерійським розвідником, він брав участь у форсуванні Дніпра у вересні 1943 року. Гвардійці, в тім числі й О.О.Чайка успішно відбили всі атаки ворога , розширили плацдарм. За цей подвиг йому присвоєно було високе звання. Учитель Манжеліївської середньої школи гвардії підполковник Володимир Григорович Волощенко нагороджений п’ятьма орденами та п’ятьма медалями. За проявлений героїзм в боротьбі з фашистами Ларіон Тимофїйович Михненко нагороджений орденами Слави І, ІІ, ІІІ ступенів.
У вересні 1941 року через село Василівку відступали бійці 132 танкової бригади. Німецька окупація розпочалася 15.09.1941 року і тривала до 26.09.1943 року. За період окупації спалено 2 приміщення школи, 2 культосвітні заклади, 30 хат; вивезено на примусові роботи до Німеччини 119 чоловік. На фронтах воювали І.Р. Бершадченко, Г.І.Заєць, І.П. Іванютенко, І.П. Корецький, Г.О.. І.О. та О.О. Михайленки, С.Д. М'якенький, І.М. Сундук, П.М. Сердюк, П.С. Сивокінь та інші.
Відвагу і героїзм в боях з німецько-фашистськими загарбниками виявили жителі Козельщини. Серед нагороджених орденами і медалями Радянського Союзу — 170 уродженців Козельщини, в т. ч. 26 робітників радгоспу «Козельщинський» та інших підприємств, 68 колгоспників та 76 службовців.
Давно відгриміли громи Великої Вітчизняної війни. Солдати повернулися додому, знову стали до мирної праці. Але не всі... 160 пісківців, 212 мануйлівців, та багато - багато інших жителів району у боях за Батьківщину, за її свободу і незалежність віддали найдорожче —своє життя. Та пам'ять про них, про їхні героїчні подвиги ніколи не померкне.
У центрах сіл встановлено меморіали та обеліски Вічної слави. Це пам'ятники батькам, синам, братам і дочкам, друзям і близьким, які полягли смертю хоробрих у битвах з ворогом. Це пам'ятники тим, чиї імена назавжди золотими буквами занесені до Книги Вічної Слави, тим, хто ніколи не повернеться додому.
Джерело: Історія малих сіл Української РСР. Полтавська область. Київ 1967
Источник: http://www.litmir.net/ |