Переді мною пожовкла від часу фронтова газета. Увагу привертає стаття під заголовком «Друг поранено­го бійця». Це хвилююча роз­повідь про рядового Радянсь­кої Армії нашого земляка Мину Йосиповича Божка. Ось як змальовано тут відважного санітара.

 «В той день, на світанні поле  бою вкрилося густими спалахами вибухів, - згадує майор Єлізаров - фашисти насідали зліва. Із окопу під­нявся комсорг підрозділу старший сержант Кумін. Він заклично махнув рукою, зовучи атаку, кинув гра­нату. Пролунала автоматна черга з боку насідаючих німців, і комсорг тяжко по­ранений упав у траншею. Німці намагалися захопити його. Це помітив Мина  Божко. Він дістався до старшого сержанта, обережно поклав його на спину, пі­дібрав зброю і почав відповзати у безпечне місце.  Гітлерівці обстрілювали санітара, а він все повз і повз рятуючи життя бойовому то­варишеві.

   Минуло кілька хвилин. Важко зморений знову з'явився в окопі. Той, хто по­бував з ним хоч раз в бою, твердо вірив - такий сані­тар не залишить у біді. Він кинеться у вогонь і воду, ризикуючи власним життям, рятуватиме життя інших. Сотні кілометрів пройшов за рік шляхами війни Мина Божко.   В роті, батальйоні, навіть в полку кожному солдату відома його хороб­рість і безмежна любов до пораненого бійця. На найнебезпечніших ділянках солдати бачили його з санітар­ною сумкою за плечима: то стрімко перебігаючого, то обережно переповзаючого від пораненого до пораненого.

  Бувало так, що поранений збере останні сили, повзе в тил і при ньому немає зброї. Тоді Божко обов'язково від­шукає її і разом з поране­ним віднесе в укриття. Тіль­ки за два місяці наступальних боїв відважний санітар підібрав декілька гвинтівок, протитанкових рушниць, чо­тири станкових кулемети.

 ...Стихає бій. Рота закріплюється на захопленому рубежі. А санітар Божко уже турбується про солдатів, організовує баню.

  Мина  Божко добре знає свої обов'язки. Нещодавно йому присвоєно військове звання старшого сержанта. Він призначений старшим інструктором роти».

   Біографія Мини Йоси­повича проста і разом з тим незвичайна. Майже все дитинство пройшло в наймах то в одного, то в іншого куркуля заробляв сирота на кусок хліба тяжкою працею.

   Лише Радянська влада за  повернула   права   вічного  наймита,   дала  путівку у  вели­ке життя.

  У 20-х роках Божко всту­пив до комсомолу, а незабаром   очолив   комітет   сільсь­ких робітників землі і лісу.

  В 30-х роках разом з своїми  односельчанами  вступив до   колективного господарства,     працював     бригадиром рільничої бригади.

    Коли   фашисти   зненацька напали на нашу землю, Ми­на залишив плуг і взявся до зброї. Він був завжди там, де воїнам була потріб­на допомога санітара. За хо­робрість і відвагу Мину Йосиповича нагороджено ор­деном Червоної Зірки та ба­гатьма медалями. Він брав участь у визволенні Румунії, Угорщини, дійшов до Будапешта.

   Повернувшись у рідне село, воїн знову працював бригадиром рільничої бригади відбудовував зруйноване війною   господарство.

   Не знають спочину його працьо­виті руки. На різних робо­тах, там, де найтрудніше, завжди, можна було побачити ста­рого солдата.

 А.Ф. Омельяненко,   сількор,    с.Піски

Газета Радянське село № 21  від 17.02.1968 року