Більше тридцяти п'яти років минуло відтоді, як молодий юнак Василь Корецький добровільно вступив у ряди Червоної Армії. Чи думав він тоді, що це увійде в його життя, стане біографією?!
Син бідняка з села Пісок, пастух, у ті далекі роки встановлення Радянської влади, всім серцем сприйняв паростки нового, став активним його утверджувачем. Після закінчення неповної середньої школи, вступає до лав ленінського комсомолу, виконує численні доручення комнезаму.
Вже в 1928 році, будучи членом президії сільської Ради, за дорученням комсомольської і партійної організації Корецький очолює Пісківський кредитовий банк, а потім зернове кредитове товариство, допомагає бідноті села в організації колективного господарства.
У 1930 році здібний і активний комсомолець очолює відповідальну ділянку роботи в районі. Спочатку завідує Козельщанським клубом імені Чубаря, а потім стає інспектором відділу народної освіти.
Весною 1932 року його прийняли до лав Комуністичної партії, а незабаром пісківці випроводжали молодого комуніста в ряди Червоної Армії.
Працьовитий, завжди зібраний, Корецький умів поєднувати службу з навчанням, закінчив окружну вищу школу імені ВЦВК (армійський бронетанковий курс), став командиром.
Військова частина, яку очолив молодий командир, в 1939 році брала участь у визволенні Західної України і Білорусії.
Коли фашистські загарбники напали на Радянську країну, з перших днів війни, знаходився в небезпечних боях і капітан Корецький.
Запам'яталися запеклі бої під Москвою в грудні 1941 року.
«Завтра вранці почнеться наступ, - згадує Герой Радянського Союзу генерал-лейтенант Бєлов у своїх мемуарах, - 23-я танкова бригада разом із стрілецькою дивізією генерала Захарова повинні негайно вийти до містечка Детчино, що на північ від Калуги.
І от ми в дорозі. Шлях перерізала Ока. Річка тільки-но взялася кригою, а поблизу жодного моста. Як вийти з скрутного становища? Над цим думають зараз усі командири. Раптом у сарайчик, в якому містився мій «КП», зайшов високий, мов жердина, підполковник. Це Корецький, новий командир 2-го танкового батальйону. Два дні тому з'явився він у нас. Я ще навіть не встиг по говорити з ним.
- Дозвольте звернутися, товаришу полковник? - каже Корецький. - Ось ходжу я і думаю, як танки через Оку переправити.
За останню годину я вислухав щось із десять планів транспортування танків, і жоден з них не можна було здійснити А що може запропонувати цей парубійко? Підполковнику на вигляд років 25. Як дозволите почати: з теоретичного обґрунтування, чи з практичних пропозицій? - спитав комбат і поклав переді мною топографічну карту, на якій він накреслив свій план.
В тридцяти кілометрах від нас чудом зберігся Серпуховський міст. Його тримали наші зенітники. Корецький запропонував промчати берегом Оки і переправити танки через річку по мосту. Ну а далі? Адже напроти мосту в районі каменоломні стоїть німецька дивізія. Теоретичне обґрунтування підполковника зводилось ось до чого: він розрахував, що гітлерівці не встигнуть зарядити свої гармати, як ми проскочимо на граничній швидкості під самим їхнім носом» .
Глухо ревли мотори потужних «Т-34». Дрижала від вибухів земля. Палали танки з павучою свастикою, падали, щоб вже ніколи не піднятися, фашисти. Батальйон Корецького другу добу не виходив з бою. На ділянці фронту, де він тримав оборону, введено в бій добірні фашистські частини СС «Велика Німеччина». Чи справиться з ними батальйон Корецького?
- Ну як, Василь Гнатович? - питає командир бригади по телефону.
- Все в порядку, товаришу полковник. Танкісти тримаються.
Закінчився довготривалий жорстокий бій. Добірні німецькі частини дістали добру відсіч. Танкісти стали на відпочинок, а на полі бою була страшна картина розгрому. Спалені машини, розбиті гармати, ворожі трупи.
Це був останній день 1941 року.
- З Новим роком, товариші, - почули танкісти знайомий голос Михайла Івановича Калініна. Припавши до приймачів, танкісти слухали зведення Інформбюро. Диктор урочисто сповіщав, що розвиваючи наступ, надії війська зайняли ряд населених пунктів, в тому числі місто Калугу.
«За два тижні танкова частина полковника Белова, діючи на одній з дільниць Західного фронту, знищила 70 німецьких танків, 5 літаків і 24 гармати.
За цей час доблесні танкісти знищили 2500 ворожих солдат і офіцерів, захопили 8 автомашин, 5 гармат, 100 велосипедів і кілька тисяч снарядів та мін».
Хороші підсумки! А коли до цього додати щойно знищений полк есесівців?.
Про відвагу танкістів не раз довідувались радянські люди із зведень Інформбюро. Не одну славну сторінку в історію боротьби з німецько-фашистськими загарбниками вписала гвардійська механізована частина Корецького.
Виконуючи накази командування, вона пройшла переможний шлях від Москви до Берліна. Брала безпосередню участь в боях під Курськом і операціях Львівський, Кам'янець - Подільській, Вісло - Одерській, Берлінській, визволяла Прагу.
Радянський уряд, уряди Чехословаччини і Польщі високо оцінили мужність, відвагу і військову майстерність Корецького.
Відважний командир нагороджений 22 орденами і медалями. На його грудях орден Леніна, ордени Бойового Червоного Прапора, Суворова, Олександра Невського і інші. За виконання особливо важливих завдань і успішне проведення бойових операцій полковник Корецький має 16 подяк від Верховного Головнокомандуючого Збройними Силами Радянського Союзу і лист вдячності від уряду України.
...Скінчилася війна. Повернулися до мирної праці танкісти - гвардійці. А їх командир береже недоторканість соціалістичної Вітчизни, охороняє мирну творчу працю свого народу. Згодом Василь Гнатович з відзнакою закінчив Військову Академію.
Від солдата до генерала, від начальника штабу батальйону до начальника штабу танкової армії - такий шлях пройшов наш славний земляк.
А. Омельяненко, сількор.
Газета Радянське село №14 від 01.02.1968 року
|