Більше тридцяти п'яти років ми­нуло відтоді, як молодий юнак Василь Корецький добровільно вступив у ряди Червоної Армії. Чи думав він тоді, що це увійде в його життя, стане біографією?!

 Син бідняка з села Пісок, пастух, у ті далекі роки встановлення Радянсь­кої влади, всім серцем сприйняв паростки нового, став активним його утверджувачем. Після закінчення неповної середньої школи, вступає до лав  ленінського комсомолу, виконує численні доручення комнезаму.

 Вже в 1928 році, будучи членом пре­зидії сільської Ради, за дорученням комсомольської і партійної організації Корецький очолює Пісківський кредитовий банк, а потім зернове кредитове товариство, допомагає бідноті села в організації   колективного   господарства.

 У 1930 році здібний і активний комсо­молець очолює відповідальну ділянку роботи в районі. Спочатку завідує Козельщанським клубом імені Чубаря, а потім стає інспектором відділу народної освіти.

 Весною 1932 року його прийняли до лав Комуністичної партії, а незабаром пісківці випроводжали молодого комуні­ста в ряди  Червоної Армії.

  Працьовитий,     завжди  зібраний,   Ко­рецький умів поєднувати службу з нав­чанням, закінчив окружну вищу школу імені ВЦВК (армійський бронетанковий  курс), став командиром.

 Військова частина, яку очолив молодий командир, в 1939 році брала участь у визволенні Західної України і Білору­сії.

 Коли фашистські загарбники напа­ли на Радянську країну, з перших  днів війни,   знаходився  в небезпечних боях і капітан Корецький.

 Запам'яталися запеклі бої під Моск­вою в грудні 1941 року.

 «Завтра вранці почнеться наступ, - згадує Герой Радянського Союзу гене­рал-лейтенант Бєлов у своїх мемуарах, - 23-я танкова бригада разом із стрі­лецькою дивізією генерала Захарова повинні негайно вийти до містечка Детчино, що на північ від Калуги.

 І от ми в дорозі. Шлях перерізала Ока. Річка тільки-но взялася кригою, а поблизу жодного моста. Як вийти з скру­тного становища? Над цим думають за­раз усі командири. Раптом у сарайчик, в якому містився мій «КП», зайшов ви­сокий, мов жердина, підполковник. Це Корецький, новий командир 2-го танко­вого батальйону. Два дні тому з'явив­ся він у нас. Я ще навіть не встиг по говорити з ним.

     - Дозвольте звернутися, товаришу полковник? - каже Корецький. - Ось ходжу я і думаю, як танки через Оку переправити.

  За останню годину я вислухав щось із десять планів транспортування танків, і жоден з них не можна було здійснити А що може запропонувати цей парубійко? Підполковнику на вигляд років 25. Як дозволите почати: з теоретич­ного обґрунтування, чи з практичних пропозицій? - спитав комбат і поклав переді мною топографічну карту, на якій він накреслив свій план.

  В тридцяти кілометрах від нас чудом зберігся Серпуховський міст. Його три­мали наші зенітники. Корецький запро­понував промчати берегом Оки і пере­правити танки через річку по мосту. Ну а далі? Адже напроти мосту в райо­ні каменоломні стоїть німецька дивізія. Теоретичне обґрунтування підполковника зводилось ось до чого: він розрахував, що гітлерівці не встигнуть зарядити свої гармати, як ми проскочимо на гра­ничній швидкості під самим їхнім но­сом» .

 Глухо ревли мотори потужних  «Т-34». Дрижала від вибухів земля. Палали танки з павучою свастикою, пада­ли, щоб вже ніколи не піднятися, фашис­ти. Батальйон Корецького другу добу не виходив з бою. На ділянці фронту, де він тримав оборону, введено в бій добірні фашистські частини СС «Велика Німеч­чина». Чи справиться з ними батальйон Корецького?

        - Ну як, Василь Гнатович? - питає командир бригади по телефону.

        - Все в порядку, товаришу полков­ник.  Танкісти тримаються.

 Закінчився довготривалий жорсто­кий бій. Добірні німецькі частини діста­ли добру відсіч. Танкісти стали на від­починок, а на полі бою була страшна картина розгрому. Спалені машини, роз­биті гармати, ворожі трупи.

  Це був останній день 1941 року.

        - З Новим роком, товариші, - почули танкісти знайомий голос Михайла Івановича Калініна. Припавши до прий­мачів, танкісти слухали зведення Ін­формбюро. Диктор урочисто сповіщав, що розвиваючи наступ, надії війська зайняли ряд населених пунктів, в тому числі місто Калугу.

 «За два тижні танкова частина пол­ковника Белова, діючи на одній з діль­ниць Західного фронту, знищила 70 ні­мецьких танків, 5 літаків і 24 гармати.

  За цей час доблесні танкісти знищили 2500 ворожих солдат і офіцерів, за­хопили 8 автомашин, 5 гармат, 100 ве­лосипедів і кілька тисяч снарядів та мін».

  Хороші підсумки! А коли до цього додати щойно знищений полк есесів­ців?.

 Про відвагу танкістів не раз довідува­лись радянські люди із зведень Ін­формбюро. Не одну славну сторінку в іс­торію боротьби з німецько-фашистськими загарбниками вписала гвардійська ме­ханізована частина Корецького.

 Виконуючи накази командування, вона пройшла переможний шлях від Москви до Берліна. Брала безпосередню участь в боях під Курськом і операціях Львів­ський, Кам'янець - Подільській, Вісло - Одерській, Берлінській, визволяла Прагу.

 Радянський уряд, уряди    Чехословаччини і Польщі високо оціни­ли мужність, відвагу і військову майс­терність  Корецького.

  Відважний командир нагороджений 22 орденами і медалями. На його грудях орден Леніна, ордени Бойового Черво­ного Прапора, Суворова, Олександра Невського і інші. За виконання особли­во важливих завдань і успішне прове­дення бойових операцій полковник Ко­рецький має 16 подяк від Верховного Головнокомандуючого Збройними Сила­ми Радянського Союзу і лист вдячності від уряду України.

 ...Скінчилася війна. Повернулися до мирної праці танкісти - гвардійці. А їх командир береже недоторканість соціалі­стичної Вітчизни, охороняє мирну твор­чу працю свого народу. Згодом Василь Гнатович з відзнакою закінчив Військо­ву Академію.

  Від солдата до генерала, від начальни­ка штабу батальйону до начальника шта­бу танкової армії - такий шлях прой­шов наш славний земляк.

А.  Омельяненко, сількор.

Газета Радянське село №14   від 01.02.1968 року