Білими хатами розкинулося село Піски. З півночі річка Псьол, оповита пасмами дубового лісу, а там зеленим килимом розкинулись лугові трави та безмятежні поля. В цьому селі на Полтавщині народився Олексій Сергійович Корецький.
І хоч давно він полишив рідну домівку, він був і лишається для неї своїм Олексієм - гарним земляком, з яким приємно зустрітися і знову й знову повести розмову про наше життя.
Зараз йому за сімдесят. Скроні забілила сивина. Та і тепер у нього багато друзів. І хоч живуть вони в різних містах і селах нашої країни, їм не заважає відстань. Вони листуються, дякують за подвиг здійснений в роки війни, бажають здоров’я, щастя, діляться думками, радяться.
77-річна Н.П. Кравець з Ленінграда, колишня медична сестра повідомляє: «У мене сьогодні радісний день – народився другий правнук». Дев’ятикласниця Таня Феліпєва з Сочі пише про свою мрію стати льотчицею «Як ви дивитеся на мій вибір?» , - запитує. «Схвально. Добре бути льотчиком. Не зраджуй мрії».
У такому ж віці, як Таня почав думати про небо і сам. Навчався тоді у технікумі. Пізніше закінчив артилерійську школу в Полтаві. Наближався до кінця срок військової служби, коли пролунав заклик: «Комсомольці дамо країні 250 тисяч льотчиків». Любивший над усе небо, Олексій вступив до Херсонської льотної школи і відтоді не розлучався з авіацією. Працював інструктором, а з роком начальником навчально – льотного відділу Дніпропетровського аероклубу. В роки бурного розвитку повітряного спорту поїхав в Крим, в знамените тепер Фланерське. Оволодів всіма видами планерів в школі створеній Сергієм Павловичем Корольовим. В числі кращих був запрошений на зліт в Москву, зустрічався з видатними конструкторами, знайомився з чемпіонами.
Він був льотчиком цивільної авіації. І коли грянув сорок перший, його так і залишили в школі для підготовки льотчиків. Та Олексій рвався на фронт, писав рапорти, вимагав. І ось 645-й полк легкої бомбардувальної авіації. Бої за Сталінград…
Одного разу його літак «ПО-2» підбила ворожа зенітка, а самого Олексія Сергійовича поранило. Зібравши всі сили , напруживши волю, він зумів провести машину на аеродром. Літак сів на полі з багатьма кульовими і осколочними пробоїнами, з пошкодженим маслобаком, відбитим колесом.
Після цього випадку бойові товариші не називали Олексія інакше як «щасливчик». Але то було не сліпе визнання, а сплав досконалого знання своєї машини, сміливості, мужності і витримки.
334 бойових вильотів здійснив Олексій Корецький, знищив десятки складів, гармат і автомашин ворога перш ніж попрощався з маленьким «ПО-2» і сів за штурвал грізного «Іл-2»,
Особливо відзначився Олексій в боях на підступах до фашистської столиці. Будучи заступником командира ескадри, він часто водив на завдання літаки. На його рахунок записано багато вдалих операцій в районі Зельцова і Одера. Та саме пам’ятний для нього епізод війни, не зв’язаний з безпосередньо роботою» льотчика штурмовика.
Того разу наказ вилітати прийшов прямо із штабу дивізії. Необхідно було провести оперо-зьомки Штеттіна.
Уже два екіпажа із полка дивізії не вернулися з бойового завдання. Тепер вибір випав на Корецького. Вся складність польоту в тому, що фотографування вимагало точної витримки швидкості, висоти і напрямку польоту. Коли засічуть зенітки і винищувачі петляти і змінювати курс не можна.
Штурмовик винирнув із-за хмар і появився над містом з німецької сторони: великий гак довелося зробити Олексію Сергійовичу, щоб обминути ворога. Три четверті території з висоти 800-метрів Корецький від знімав без єдиного вистрілу з землі. І тільки потім почалося. Здавалося всі зенітні гармати націлилися на одинокий по всьому небу літак. Але він жив недоступним ще кілька хвилин, а потім пірнув до землі. Винищувачам що кинулися вдогонку, вдалося наздогнати його по ту сторону фронту. Та там були вже свої і Корецький не задумуючись різонув у ріллю: зламав машину але врятував фотозйомки…
Про бойові справи Олексія можна багато розповідати. Та , мабуть краще характеристика вписана в рядки архівних документів.
Ось кілька рядків з нагородного листа:
«Корецький Олексій Сергійович, 1918 року народження, старший лейтенант 33-го гвардійського штурмового авіаполку, член ВКП(б) з 1942 року, нагороджений двома орденами Червоного Прапора, орденом Вітчизняної Війни 1-го ступеня, медалями…
Після останньої нагороди здійснив 46 бойових вильотів, показав виняткові зразки мужності і відваги. За 84 бойових вильотів знищив: літаків – 1, автомашин з вантажами - 46, танків - 8, повозок - 40, коней -40, складів з боєприпасами - 2, паровозів -1, бронетранспортерів - 4, залізничних вагонів -16, гармат - 32, солдат і офіцерів – до 270, зруйнував приміщень і будов – до 30, викликав вибухів великої сили - 6, створив вогнищ пожеж – 12, знищив у групі 5 мостів і переправ».
Свій бойовий шлях Корецький закінчив у Берліні. За війну він здійснив 428, бойових вильотів, перебуваючи в повітрі 1634 години 15 хвилин. Останній раз піднявся в небо в 1950 році на навчально-тренувальному літаку Богодухівського аероклубу ДТСААФ.
Промисловий Харків, який у війну льотчик бачив з повітря, коли штурмував позиції ворога, прийняв його як рідного сина.
с.Піски, 15.04.1978 року А.Ф. Омельяненко, сількор
Источник: http://Ненадруковані статті із особистого архіва Омельяненко А.Ф. |