ВІРШ: ПОЛТАВСЬКЕ СЕЛО

(Слова Майборода Євгеній Васильович)

Степовою дорогою їду я до рідної хати

Все навколо таке ж, як в дитинстві було

Зараз вийде й зустріне мене моя рідна мати

І зустріне мене це Полтавське село.

Ти село моє рідне, моя Батьківщина

Тут діди мої й прадіди весь час жили

Щиро вдячний тобі, ти моя Україно

Вдячний й тим хто свободу тобі здобули

І лежить все село у гаю мальовничім

Мабуть сам Господь бог частку раю залишив людям

Чудні верби стоять нахилившись до озера листям

А на луках лелеки збирають харчі малюкам

Моє рідне село я до тебе душой своєю лину

Й насолодою вдихаю чудовий з лугів аромат

Де ще можна знайти щось подібне тобі Україно

Слава господу  богу за цей чудотворний ландшафт

        ПІСНЯ ПРО ПОЛТАВУ

(Слова Майборода Євгеній Васильович)

Здавна на горі вже це місто стоїть

І зелень у ньому буяє

Долиною річенька Ворскла біжить

Чарівність йому придавая

Полтава, Полтава! Я хочу сказать:

«Ти радість моя величава»

І струни душі вже коханням звучать

Красуне моя ти Полтава!

Околиці міста в гаях пролягли

Пташині пісні там лунають

І білі акації вже зацвіли

Духмяністю все обіймая.

На видному місці стоїть монастир

Там дзвони щоранку лунають

Куди б не направив духовний свій зір

Тут господа не забувають

ВІРШ МОЄ СЕЛО

Село моє рідне,  мій край дорогий, 

Знайомі з дитинства стежини. 

Де в росах кришталь, де пісок золотий, 

Де в небі безмежні хмарини. 

Село моє рідне,  колиска моя, 

Нас доля зв’язала з тобою. 

Ти – берег життя,  ти – ранкова зоря, 

Ти – пташка, що мчить над водою. 

Село моє рідне,  заквітчаний рай, 

Укритеє щастям казковим. 

Далеко летить  нехай пісня твоя, 

Барвистим шляхом веселковим. 

Село моє рідне,  батьківська земля, 

Куточок моєї Вкраїни. 

Ти в серці моїм, і закоханий я, 

В безмежну красу батьківщини… 

ВІРШ : ЗГАСА НАД СЕЛИЩЕМ МОЇМ...

Згаса над селищем моїм
Зоря в ранковому світанні,
А в небі синьо-голубім
Вже грають промені багряні.

Понад рікою вдалині
Низенько стеляться тумани.
Як не пишатися мені
Тобою, селище кохане.

Я полюбив твої сади,
Розлогі верби над водою.
Де б я не був, де б не ходив -
Тут все пов’язане з тобою.

Коли лишусь в самотині,
В думках завжди до тебе лину.
Ти так нагадуєш мені
Мрійливу пісню солов’їну.

ВІРШ: ВЕРБА ПОХИЛА НАД ВОДОЮ

Верба похила над водою
Зелені коси розплела.
Я знову тихою ходою
Бреду до рідного села.

Місток. Човни і перші хати,
Стежина, граючись, веде.
Мені не треба поспішати,
Давно мене ніхто не жде.

Отут стояла наша хата,
Де верби стали молоді.
Мої маленькі ноженята
Тут часто бігали тоді...

Я тут родивсь. Оці тополі
Мене любили тут малим.
Я тут зростав на вільнім полі,
Зігрітий сонцем золотим.

Частенько тут блукав у житі,
Пташині слухав голоси.
Моєю мрією повиті,
Синіли там мої ліси.

Тут все моє. Мій гай замрійний,
І ця ріка, і ці сади.
І я, бурлака неспокійний,
Іще не раз прийду сюди.

Тут все моє. І тут я вдома,
Стежину кожну я впізнав,
Зростає радість, гасне втома,
Тут все моє. Я тут зростав.